Статті

Дві великі війни, які розгорнулись у першій половині ХХ ст., змусили світових лідерів глибоко замислитись над тим, як організувати соціальні, економічні та міжнародні відносини, щоб зробити світову спільноту більш стійкою до конфліктів і воєн. Основи нового світового порядку були описані вже в 1919 році у Версальському договорі. Одне з його тверджень гласило: «Мир між народами може бути досягнутий лише шляхом забезпечення громадянського миру». За цим стоїть глибоке переконання, що там, де люди не відчувають нестатків, насильства чи нерівності, війна буде набагато менш можливою. Про те, наскільки важливим елементом громадянського миру, що розуміється таким чином, є рівний доступ до гідної праці, свідчить той факт, що одним із перших наслідків підписання Версальського договору стало створення Міжнародної організації праці.

 

Цінності, які в новому післявоєнному світі повинні були лежати в основі всіх трудових відносин, сформульовані в 1944 році у Філадельфійській декларації. Перші три принципи, описані там, звучали так: 1) праця не є товаром; 2) свобода слова та об'єднань є необхідною умовою сталого прогресу; 3) бідність, де б вона не існувала, є загрозою для добробуту усіх. Четвертий принцип описував ідею соціального діалогу і постійної співпраці між представниками працівників, роботодавців і влади для забезпечення загального доступу до гідної праці.

 

Минуло 80 років з часу підписання Філадельфійської декларації, і зараз членами Міжнародної організації праці є 187 країн. Чи залишаються актуальними цінності, на яких побудована ця організація? Чи дійсно час, що минув після закінчення Другої світової війни, наблизив нас до загального процвітання і громадянського миру?

 

Польське законодавство гарантує громадянам ряд трудових прав, зокрема право на працю і гідну винагороду, право на безпечні умови праці, право на відпочинок і право на професійний розвиток. Законодавець також забезпечив повагу до гідності та особистих прав, захист від дискримінації і право на об'єднання в профспілки. Однак, чи гідна праця справді є поширеним явищем у Польщі?

 

За даними Центрального статистичного управління (ЦСУ), у IV кварталі 2022 року в Польщі працювало майже 16,8 млн осіб, що становить 75,7% людей працездатного віку. Показник професійної активності (відсоток людей у віці 15-89 років, які працюють або шукають роботу) наразі становить 58,2%, що є досить високою цифрою, враховуючи результати останніх десятиліть. Нинішній рівень безробіття, що становить 2,9 відсотка, дає підстави для оптимізму. Заробітна плата поляків також зростає вже впродовж багатьох років, зокрема, мінімальна заробітна плата. Однак, якщо заглибитися в детальні статистичні дані ринку праці, ситуація виглядає вже не так райдужно.

 

Якщо більшість людей, які працюють в Польщі як наймані працівники, оформлені на основі трудового договору (96,8%), то у групі наймолодших працівників (15-24 роки) 13,1% осіб працюють за договором доручення. Значною також є кількість самозайнятих осіб. У 2022 році у Польщі індивідуальну господарську діяльність вело 3,1 млн осіб, що становить 18,7% від усіх працюючих. До цього слід додати майже 350 тис. осіб, які у 2022 році працювали неофіційно. Якщо підсумувати наведені цифри, то можна побачити, що в Польщі майже на 25% працюючих осіб не поширюється захист, передбачений Трудовим кодексом, і ця цифра постійно зростає.

 

Варто також додати, що ми і далі залишаємося нацією, яка надто багато працює. За даними ЦСУ, серед осіб, охоплених дослідженням економічної активності населення (ДЕАН), 71,4% працювали понад 40 годин на тиждень. Однак ця праця не завжди приносить стабільне фінансове становище. За даними Бюро кредитної інформації, у лютому 2024 року небанківські установи видали понад мільйон кредитів і їхня сума становила 1,5 млрд злотих! Така значна популярність так званих миттєвих кредитів може свідчити про те, що багатьом польським сім'ям важко задовольнити свої поточні потреби.

 

Також слід зазначити, що польський ринок праці все ще не є рівним і справедливим. Жінки рідше за чоловіків професійно активні, менше заробляють, рідше займають керівні посади і мають менш доступний бюджет. У складній ситуації також перебувають молоді люди, які тільки розпочинають свою професійну кар'єру. Ще однією групою, яку слід згадати, говорячи про нерівність на польському ринку праці, є мігранти.

 

У грудні 2022 року, коли проводилося цитоване тут дослідження ЦСУ, у Польщі працювало понад мільйон іноземок та іноземців. Незважаючи на те, що частка мігрантів на польському ринку праці постійно зростає, ми мало знаємо про їхню соціальну і професійну ситуацію. Однак ми можемо сказати, що величезна група приїжджих виконує роботу, яка не відповідає їхній освіті і компетенціям. Це означає, що ми не використовуємо повною мірою їхній потенціал і, водночас, не надаємо їм можливостей для відповідного професійного розвитку, який би їх задовольняв. Крім того, мігранти часто працюють за цивільно-правовими договорами і/або короткостроковими договорами, часто отримують меншу заробітну плату, ніж поляки на аналогічних посадах, і рідко мають доступ до пільг, не пов’язаних із заробітною платою. Іншими словами, мігранти і мігрантки наразі не можуть користуватися досягненнями європейського соціального діалогу, описаними тут як доступ до гідної праці.

 

Наскільки відрізняється ситуація досвідченого працівника, який працює за трудовим договором в міжнародній корпорації або великій промисловій компанії, від ситуації молодої працівниці невеликого рекламного агентства? Наскільки безпечнішим і комфортнішим є трудовий договір на невизначений строк порівняно з договором доручення з погодинною мінімальною ставкою або вимушеною самозайнятістю? Наскільки далека від ідеї гідної праці є ситуація студентів, які працюють у сфері харчування, або іноземців, які надають послуги у таких сервісах, як Uber чи Glovo?

 

Схоже, що з постійним прискоренням технологічного розвитку і посиленням глобалізації цінності та ідеї Міжнародної організації праці відходять у минуле. У багатьох сферах економіки праця знову стає товаром, який обмінюється за такими ж принципами вільного ринку, як і всі інші товари. Працівники, в свою чергу, втрачають захист держави, а разом з ним і фінансову, соціальну та психосоціальну безпеку. Чи справді ми хочемо собі це дозволити? Чи зможемо порушити функціонування ринку праці? Нарешті, чи зможемо ми зберегти громадянський мир, якщо дозволимо нерівності продовжувати зростати, а великим соціальним групам ставати біднішими? Більшість читачів, ймовірно, відповість «Ні!» на всі ці питання. То що ж ми можемо зробити, щоб зупинити описані тут тенденції і повернутися до ідей та цінностей, які становлять фундамент розуміння трудових відносин ХХ століття? Відповідь можна знайти у першоджерелі - у Філадельфійській декларації. Давайте почнемо з відновлення соціального діалогу, зміцнення профспілок та освітніх заходів, спрямованих на підвищення обізнаності про права працівників!

 

Ця стаття була написана в рамках проєкту «Посилення потенціалу діяльності для гідної праці в соціальному діалозі: 2023-2024 р.», що реалізується Міжорганізаційною самоврядною незалежною профспілкою працівників CMC Poland Sp. z o. o. і компаній, і Загальнопольським конвентом агентств праці. Проєкт реалізується за підтримки Норвегії через Норвезькі фонди 2014-2021 р. в рамках програми «Соціальний діалог – гідна праця».